До відома всіх зацікавлених! Триває прийом матеріалів до збірника за        результатами проведення  ІІ Міжнародної науково-практичної         

конференції «Актуальні  питання сучасного державотворення:проблеми та перспективи»

(присвячена 100-річчю з Дня смерті Дмитра Дмитровича Вітовського)

Ознайомитися з інформаційним листом конференції, яка відбудеться 28 грудня 2019 р. в м. Черкаси можна за посиланням https://drive.google.com/file/d/1M5kHPYCSjDp8j6rm81X10ZR2UK2mvY7j/view?usp=sharing

*Інформаційна довідка про героя

Одним із діячів, що залишили глибокий слід у військово-політичній історії Галичини, був організатор і керівник переможного Першолистопадового зриву 1918 р. у Львові, організатор Галицької армії, перший державний секретар військових справ Західної Української Народної Республіки полковник Дмитро Вітовський.

Він народився 8 листопада 1887 р. у селі Медусі, неподалік княжого Галича. Син збіднілого українського шляхтича навчався у сільській школі, потім – у Станиславівській польській (за відсутністю української) гімназії. Жив у дешевій Михайлівській бурсі. Вже в юному віці Дмитро захопився соціалістичними ідеями Михайла Драгоманова, був активним членом гімназійного таємного гуртка української молоді, яким керував молодий літератор Микола
Федюшка-Євшан (згодом січовик, старшина УГА). Продовжив навчання на факультеті права Львівського університету.

Молодий студент опинився у вирі національно-визвольного руху, що на початку XX століття охопив широкі верстви галицької молоді. Був серед активістів змагань за український університет, організатором мережі “Січі”, активним діячем Української радикальної партії (УРП).

Після здобуття правничої освіти у Ягеллонському університеті Д. Вітовський жив і працював у Станиславові. Незважаючи на загрозу репресій, продовжував громадсько-політичну діяльність. Восени 1911 р. став одним із організаторів визволення з міської в’язниці недавнього студента Львівського університету Мирослава Січинського, ув’язненого 1908 р. за вбивство цісарського намісника в Галичині графа Потоцького. За організацію масової акції 1914 р., спрямованої проти чорноризників станиславівського єпископа Г. Хомишина, які намагалися зірвати заходи щодо вшанування ювілею Т. Шевченка українською громадою, молодого адвоката заарештовано і ледь не ув’язнено.

Перша світова війна різко змінила долю Д. Вітовського. Вже з перших її днів, на початку серпня 1914 p., він перебував у лавах легіону Українських січових стрільців (УСС), який формувався у Львові і згодом стає командантом першого львівського куреня. Вітовський став батьком звичаїв новітнього українського війська. Він щодня вишколював свою сотню. Стрільці з інших відділів, що розуміли потребу самовишколу, зголошувались до переведення в сотню Вітовського. Як наслідок сотня складалась на три чверті з інтелігенції і заслужено вважалась добірною стрілецькою сотнею.

“Буде армія – буде державність!” – говорив він, оголошуючи загальну мобілізацію в українську армію.

На 31 році життя його зустріла трагічна загибель, але пам’ять про борців на незалежність нашої держави не вмирає.